МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ ЩОДО ПРОВЕДЕННЯ ТЕМАТИЧНОЇ ВИХОВНОЇ ГОДИНИ ДО ДНЯ ЗАХИСНИКА УКРАЇНИ

14 жовтня – ДЕНЬ ЗАХИСНИКА УКРАЇНИ

2014 року в українському суспільстві в результаті реакції на збройну агресію Росії підсилилися проєвропейські тенденції декомунізації — відмови від радянських символів і свят.

Президент України Петро Порошенко встановив щорічно 14 жовтня відзначати – День захисника України. Та скасував святкування День захисника Вітчизни 23 лютого знаного в радянських часів, як «День Радянської Армії і Військово-Морського флоту».

Президент України Петро Порошенко у своєму виступі під час військового параду в Києві 24 серпня 2014 р. відзначив: «В багатому на подвиги літописі українського воїнства безліч битв і дат, гідних стати Днем захисника Вітчизни. Я наголошую, Україна більше ніколи не відзначатиме це свято за військово-історичним календарем сусідньої країни. Ми будемо шанувати захисників своєї Батьківщини, а не чужої»!

Голова Українського інституту національної пам’яті Володимир В’ятрович мотивував вибір дати 14 жовтня для Дня захисника України історичною традицією вшанування українського війська на Покрову.

 

Про традицію свята Покрови.

14 жовтня церквами східного обряду (православними та греко-католиками) відзначається Покрова Пресвятої Богородиці. Походження свята пов’язане із легендою про захист Богородицею своїм покровом Константинополя.

В українській традиції це свято тісно пов’язується з ідеями захисту від ворогів. У «Літописі Руському» згадується, що князь Ярослав Мудрий віддав Київ і всю Землю Руську під покров Божої Матері. Велика кількість православних церков, побудованих в княжі і козацькі часи, були присвячені пошануванню Богородиці.

Покрова Пресвятої Богородиці була одним з найголовніших свят запорозьких козаків. Відомий дослідник Запоріжжя Дмитро Яворницький писав: «…під покровом Богородиці запорожці не боялися ні ворожого огню, ні грізної стихії, ні морської бурі». Для запорізьких козаків це свято було храмовим, адже у центрі козацької твердині завжди стояла Покровська церква. Вона була священною для кожного січовика – від її порога вони вирушали на захист рідної землі і з подякою за порятунок поверталися до неї після походів. Саме на свято Покрови козаки проводили свої ради, на яких вибирали нового гетьмана або кошового отамана.

Значного поширення культ Покрови набув і в Українській козацькій державі – Гетьманщині. Найактивніше будівництво церков та іконописання, пов’язаних з Покровою, припадає на добу гетьманування Івана Мазепи.

Завдячуючи шанобливому ставленню українського козацтва, за святом закріпилася ще й друга назва Козацька Покрова, а у свідомості народу воно почало асоціюватися з такими  поняттями, як військова честь, звитяга, мужність та лицарство.

У ХХ ст.. козацькі традиції наслідували борці за незалежність України – Армія Української Народної Республіки та Українська повстанська армія.

В 1999 р. Указом Президента 14 жовтня встановлено як День українського козацтва.

 

Також 14 жовтня традиційно відзначається як день створення Української повстанської армії – військово-політичної формації українського визвольного руху.

Державне свято встановлене 14 жовтня 2014 р. указом Президента України Петра Порошенка з метою вшанування мужності та героїзму захисників незалежності і територіальної цілісності України, військових традицій і звитяг Українського народу, сприяння дальшому зміцненню патріотичного духу у суспільстві та на підтримку ініціативи громадськості. Цим же указом скасовано указ Президента України Леоніда Кучми 1999 р., яким встановлювалося свято — День захисника Вітчизни, що відзначалося щорічно 23 лютого.

Пізніше Президент Порошенко виступив з ініціативою зробити з 2015 р. День захисника України державним святом і неробочим днем із внесенням відповідних поправок до Кодексу законів про працю.

5 березня 2015 р. Верховна Рада України ухвалила за основу та в цілому президентський законопроект, яким пропонується зробити вихідним днем День захисника України 14 жовтня.

12 жовтня 2015 р. Національний банк України вводить в обіг 50 тисяч штук 5-гривневих монет «День захисника України»

Саме під таким гаслом — «Сила нескорених» — українці вперше відзначали свято Дня захисника України 14 жовтня.

10 жовтня 2015 р. Президент України Петро Порошенко під час виступу на Всеукраїнському форумі учасників антитерористичної операції зазначив, що саме силу нескорених продемонстрували українські воїни, які відстоюють незалежність та суверенітет України у війні з російським агресором.

Президент наголосив, що захист Вітчизни став справою всіх українців, тому День захисника України, який визначено вихідним днем, має стати всенародним святом, таким же значимим як Різдво, Великдень чи День незалежності.

«14 жовтня, Покрова Пресвятої Богородиці, ще з козацьких часів був святковим днем захисників Вітчизни. Тому, минулого року, свідомо викреслюючи з українського календаря чуже, штучно до нас привнесене свято російської армії-окупанта, я цілком природно зупинив свій вибір на 14 жовтня», — зазначив Петро Порошенко.

Українська повста́нська (рідше — повста́нча) армія (УПА) — озброєне крило Організації українських націоналістів.

УПА діяла до 1953 р., коли активні її дії припинено, а окремі вогнища спротиву діяли впродовж 1950-60-х років. З 1943 по 1950 рр. Головним Командиром УПА був генерал Роман Шухевич, з 1950 по 1954 рр. — Василь Кук.

 

 

Що таке УПА?

Українська Повстанча Армія діяла з весни 1943 р. на територіях, які входили до складу Генерал-губернаторства (Галичина — з кінця 1943 р., Холмщина — з осені 1943 р.), рейхскомісаріата Україна (Волинь — з кінця березня 1943 р.), та румунської Трансністрії (Північна Буковина — з літа 1944 р.), які до 1939—1940 рр. входили у склад Польщі і Румунії.Західної України, але вона була також активною в центральних областях України та в Польщі. Її відділи рейдували в Білорусь, Чехословаччину та Румунію. Метою УПА було створити українську самостійну соборну державу, i для здійснення цього вона від 1942 р. боролася спочатку з гiтлерiвсько-нацистським, а опісля від 1944 до 1949 рр. із сталiнсько-комуністичним режимом. Офіційною датою народження УПА є 14 жовтня 1942 р.

Які були початки УПА?

УПА зродилася зі збройних відділів, які організувалися на Поліссі та Волині в 1942 р. для оборони українського населення проти насильств німецької влади i червоних партизанів. Початково ці збройні відділи діяли під керівництвом чи впливом кількох різних політичних угруповань. Літом 1943 р. всі відділи на Волині i Поліссі були об’єднані під назвою УПА та командуванням полковника Дмитра Клячкiвського – «Клима Савура», який був провідником ОУН на тому терені. Рівночасно організація збройного спротиву поширилася на Галичину та на центральні області України. Так, що восени 1943 року всі західні та частина центральних земель (до Умані) були охоплені українським національним повстанським рухом.

Яка була організаційна структура УПА?

В листопаді 1943 р. Головним Командиром УПА став генерал-хорунжий Роман Шухевич – «Тарас Чупринка»; йому до помочі діяв Головний військовий штаб (ГВШ) під керівництвом генерала-хорунжого Дмитра Грицая – «Перебийноса» – та генерала-хорунжого Олекси Гасина – “Лицаря”. Головний журнал УПА “Повстанець” був редагований сотником Миколою Дужим – «Вировим», а визначним командиром старшинських шкіл був майор Федір Полевий – «Поль». Терен дій УПА був поділений на три території: «УПА-Північ» на Волині і Поліссі, центральні області – «УПА-Південь», та Галичина, в якій організувалася «УПА-Захід». Кожна із цих територій поділялася на Воєнні округи (ВО). Бойові відділи були зорганізовані подібно як у регулярних арміях. Сотня ділилася на три чоти, чота – на три рої, а один рій звичайно складався із 10-12 вояків. Дві або більше сотень творили курінь; два або більше куренів становили загін (полк), а всі бойові частини на території одної ВО творили Групу (дивізію).

Яке було відношення УПА до ОУН?

Організація Українських Націоналістів (ОУН) під проводом Бандери-Лебедя-Шухевича, як революційно-політична організація, мала свою окрему структуру із станицею в кожному селі у західних областях. Станиці об’єднувалися в кущ, кущі в район, райони в надрайон, надрайони в округу, i т.д. Цю структуру популярно називали “тереновою сіткою”, “цивільною сіткою” або просто «сіткою», одним із завдань якої було діяти як запілля для УПА та виконувати такі функції, як: резерва (Самооборонні кущеві відділи –СКВ), безпека і розвідка (Служба безпеки), медична служба (Український червоний хрест – УЧХ), постачання харчами (станиці ОУН), і т.д. Сітка не була військом, але на найвищому щаблі відповідальності в одній особі поєднувалися функції Головного Командира УПА та Голови Бюро Проводу ОУН. Це, та факт, що понад 90 відсотків вищих старшин УПА були членами ОУН, сприяло тісній співпраці між обома структурами. Незалежно від того УПА зберегла характер загально-національної, а не групової повстанської формації.

Коли відбулися найбільші бої?

Період найбільш запеклих боїв з окупантами припадає на 1944 р. Найбільший бій відбувся 24 квітня 1944 р. коло села Гурби на Волині, де п’ять тисяч вояків з “УПА-Пiвдень” та “УПА-Пiвнiч” були оточені військами НКВД у силі 30 тисяч. Після жорстокого цілоденного бою загони УПА під оперативним командуванням майора Миколи Свистуна – «Ясеня» – вночі пробилися із оточення. Один із останніх більших боїв проти німців відбувся 9 липня 1944 року на горі Лопата в горах Карпатах, де один курінь із Групи «Говерля» під командою Василя Андрусяка – «Різуна» – впродовж цілого дня успішно відбивав атаки двох німецьких дивізій. 30 вересня 1944 р. під Уневом на Львівщині відбувся один із перших більших боїв на терені УПА-Захід із військами НКВД, в якому загін УПА під командою Дмитра Карпенка –«Яструба» – успішно відбив 22 наступи бригади НКВД із танками. Сотник Д. Карпенко був першим старшиною УПА, який одержав найвище військове відзначення за хоробрість – Золотий Хрест Бойової Заслуги 1-ї кляси.

Скільки було вояків в УПА?

Німецька військова розвідка оцінювала УПА на 200 тисяч і більше. Деякі автори української еміграційної літератури підхопили цю цифру і її широко використовували. Тому й створився своєрідний міф про двісті тисячну армію, хоч донині немає ніякого документу для підтвердження правдивості цього числа. Головна команда УПА під час активної боротьби з очевидних причин не публікувала таких даних, як рівно ж з виправданих причин не заперечувала цих перебільшених чисел. В останніх роках існування СРСР радянська література вперше почала подавати чисельність УПА, але також значно перебільшено – 90 тисяч у 1945 р. Однією із причин такого перебільшення чисельності є те, що окупанти не розрізняли між вояками УПА і членами теренової сітки ОУН чи цивільними людьми, які симпатизували повстанцям і допомагали, чим могли. Все-таки підпільні документи, свідчення старшин УПА та висліди дослідів виразно вказують, що чисельний стан штабів та бойових відділів УПА в один час не перевищував 30 тисяч в 1944 році, хоч усіх тих, хто в різний період воював у рядах УПА, могло бути сто тисяч або більше.

Яке було відношення УПА до УГВР?

15 липня 1944 року постала Українська Головна Визвольна Рада (УГВР), якій підпорядкувалися УПА та ОУН. УГВР, Президентом якої було вибрано Кирила Осьмака, являла собою тимчасовий парламент України, а її Генеральний Секретаріат під головуванням Романа Шухевича – «Лозовського» був фактично підпільним урядом. Його накази чи заклики виконувало населення, наприклад в справі оборони прав Української Греко-Католицької Церкви, спротиву насильній колективізації, спротиву так званим виборам і подібне. УГВР була тою політично-громадською установою, яка давала напрямні для боротьби УПА. У 1946 році до складу УГВР увійшов також отець Микола Хмільовський – “Лаврівський”, голова підпільної греко-католицької церкви.

Хто воював у рядах УПА?

УПА було військом, до якого зголошувалися і в якому служили українці різних політичних переконань та люди різних національностей. Там були ветерани Армії УНР і УГА, ветерани різних чужинських армій, члени ОУН С. Бандери, члени ОУН полк. А. Мельника, лікарі-євреї та вояки не українці з 13-ти національностей, але переважаючою більшістю вояків була сільська молодь західних областей без партійної приналежності чи попередньої військової служби. Власне тому можна сказати, що УПА була народною армією, в якій міг служити кожен, хто хотів боротися за Україну під гаслом “Воля народам – воля людині”.

Коли закінчилася боротьба УПА?

Згідно із рішенням УГВР у роках 1946-1949рр. відбувалася планова демобілізація бойових відділів УПА і перехід старшин і підстаршин УПА до «сітки», яка в цьому часі почала називатися «Збройне підпілля». Найдовше воювали частини «УПА-Захід» під командою полковника Василя Сидора – “Шелеста”, зокрема кадрові сотні Карпатської Групи «Говерля» під командою майора Миколи Твердохліба – «Грома», які проводили оперативні дії в карпатському просторі ще влітку 1949 р. Восени 1949 р. були розформовані ці останні військові відділи, вояки і старшини яких включилися у ряди Збройного підпілля і продовжували організовану боротьбу методами підпілля до 1954 року і далі.

 

Історичні міфи, пов’язані з Українською повстанською армією

 

Міфи Спростування
УПА, «СС Нахтігаль», СС «Галичина» – це все формування. створені німцями зі зрадників батьківщини Змішування до купи різних за природою військових та політичних формувань, плутанина в їх назвах та організаційній належності – все це наслідки тривалої радянської пропаганди. Для об’єктивної оцінки антирадянських військових формувань важливо знати всі нюанси. Огульні звинувачення мають на меті приховати факти.

Батальйон «Нахтігаль» не належав до структури СС, тому його український командир Роман Шухевич не міг мати есесівського звання гауптштурмфюрер, як інколи доводиться читати. Це було формування, створене Абвером – німецькою військовою розвідкою. Більшість вояків «Нахтігалю» ніколи не були громадянами СРСР, а тому невірно казати, що вони «зраджували» радянську державу. Багато з них, зокрема Роман Шухевич, після розформування батальйону перейшли в підпілля і розпочали активну антинімецьку боротьбу.

УПА – це партизанське формування, яке виникло в глибокому тилу німецьких військ восени 1942 р. як опір терору німецької окупаційної влади. Перші свої бої УПА проводила проти підрозділів окупаційної поліції гітлерівців. Командування УПА розглядало радянсько-німецьке протистояння як сприятливий фактор для створення революційним шляхом незалежної України. Повна перемога Німеччини або СРСР не відповідала інтересам українських повстанців, тому окремі випадки домовленостей про нейтралітет і тактичну співпрацю – як з німецькою стороною, так і з радянською (що теж мало місце) – не повинні дивувати. На політичному рівні нацистська Німеччина, як окупант, вважалася ворогом. Бої відділів УПА з німцями тривали до літа 1944 року, поки нацисти не залишили українських теренів, де діяли повстанці. Загалом УПА завдала німецькій адміністрації та війську втрат, співмірних із завданими радянськими партизанами.

Дивізія СС «Галичина» була створена з ініціативи німецької окупаційної адміністрації. Українське націоналістичне підпілля проводило агітацію серед молоді не вступати до цієї дивізії, щоб не бути німецьким «гарматним м’ясом». В подальшому багато дивізійників дезертирували і приєдналися до УПА.

Шухевич отримав з рук Гітлера Залізні хрести Твердження про Залізні хрести Романа Шухевича – цілковита вигадка. Існують офіційні реєстри осіб, нагороджених цим німецьким орденом, і Роман Шухевич серед них не згадується. Так само немає жодних підтверджень того, що Шухевич коли-небудь зустрічався з Адольфом Гітлером. Протягом Другої світової війни лише кілька українців були відзначені німецьким Залізним хрестом – всі з Дивізії «Галичина», в якій Шухевич ніколи не служив.
Провідник ОУН Степан Бандера колаборував із гітлерівською Німеччиною Провідник ОУН Степан Бандера був заарештований німецькою поліцією на початку липня 1941 р. за категоричну відмову відкликати Акт відновлення Української Держави, проголошений українськими націоналістами 30 червня у Львові. Більшу частину свого ув’язнення Бандера відбував у спеціальному блоці для політиків та цінних бранців в концтаборі Заксенхаузен. Два його брати загинули в концтаборі Освєнцим. Провідника ОУН, разом з іншими визначними діячами, випустили із Заксенхаузену восени 1944 року – в рамках нової політики з привернення на бік Німеччини лідерів антирадянських рухів народів СРСР. Оскільки Бандера відмовився від політичної співпраці, німці залучили до справи інших українських політиків. У 1945 р. Бандері вдалося перейти на нелегальне положення і дочекатися завершення війни.
УПА не воювала з німцями, на відміну від Червоної Армії не визволила жодного населеного пункту України

 

Перші бої УПА відбулися не з радянськими чи польськими партизанами, а саме з німецькою поліцією та формуваннями окупаційної адміністрації. Таким був, наприклад, бій загону УПА Григорія Перегійняка з німецьким гарнізоном містечка Володимирець на Волині 7 лютого 1943 року. Протягом зими 1943-го – осені 1944-го рр. бойові зіткнення УПА з німцями відбувалися регулярно. У звітах німецьких органів безпеки, українські повстанці фігурували як українські або національні «банди». Багато захоплених у німецький полон повстанців та підпільників було страчено. Навесні 1943 р. в своєму листуванні окупанти зазначали, що вони не контролюють на Волині 75% орних земель і втратили 52% постачань худоби. Генеральний комісар Волині та Поділля Шене на початку травня 1943 р. зазначав, що в районах Горохів, Любомль, Дубно, Луцьк, Кременець повністю «панують націоналістичні банди», а «те, що тут відбувається, варто розцінювати як повстання». Як і червоні партизани, УПА була об’єктом антипартизанських операцій гітлерівців. З метою дискредитації українського націоналістичного руху, німецька пропаганда зображувала лідерів повстанців «агентами Москви».

Питання про те, які населені пункти визволила УПА, – спекулятивне. Як і червоні партизани, УПА в період німецької окупації створювала власні аналоги «партизанських країв» – тимчасово контрольовані райони та населені пункти. Однією з найвідоміших «повстанських республік» був регіон навколо містечка Колки на Волині. Визволяли населені пункти лише регулярна армія та партизани, які діють у взаємодії з наступаючою регулярною армією. Оскільки УПА не була зацікавлена в перемозі Червоної армії та не могла самостійно стримувати її наступ, то просто не було сенсу зосереджувати сили на захопленні міст, що й так опиняться під радянським контролем. Спроби визволення міст польськими партизанами (Львів, Вільнюс, Варшава) завершувалися або поразкою від німців, або радянською окупацією.