Відкрита лекція на тему: «УРОКИ ЗАХІДНОУКРАЇНСЬКОЇ НАРОДНОЇ РЕСПУБЛІКИ ДЛЯ СЬОГОДЕННЯ (1918-2018)»

17.03.2018 | 19:01

15 березня 2018 р. директор Педагогічного коледжу Львівського національного університету імені Івана Франка, доцент Сурмач О.І. провела відкриту лекцію на тему: «УРОКИ ЗАХІДНОУКРАЇНСЬКОЇ НАРОДНОЇ РЕСПУБЛІКИ ДЛЯ СЬОГОДЕННЯ (1918-2018)» для студентів відділення початкової освіти.

Історія ЗУНР видається особливо повчальною для рефлексій над проблемами сучасного державотворення. Перша світова війна, попри всі негативні явища, спричинилася до реалізації багатьма «недержавними» народами природного права на самовизначення і власну державу. Українці не стали винятком і активно долучилися до державотворчих процесів. Спільнота «українського П’ємонту» історично визріла для реалізації «української ідеї» – створення суверенної національної держави.

Напередодні Першої світової війни в Галичині завершився процес кристалізації української політичної нації та сформувались основи громадянського суспільства, що унеможливлювали революційну анархію в процесі переходу Східної Галичини з-під австрійської під українську владу та сприяли формуванню й функціонуванню управлінського апарату новоствореної держави. Водночас перебуваючи в «зоні підвищеної міжнародної напруги», галицький політикум та суспільство не могли розраховувати на прості рішення та легкий успіх.

У той час коли Наддніпрянщина стала ареною жорстокого збройного протистояння різних політичних сил, а найвищим імперативом була «революційна доцільність», на підавстрійських теренах прагнули діяти в чинному правовому колі, зокрема, і міжнародному. Це вилилось в пошуку легітимних форм автономізації Галичини. Згідно з таємним «галицьким протоколом» між УНР та Австро-Угорщиною, монархія зобов’язувалася до 20 липня 1918 р. підготувати пакет законопроектів, які б санкціонували утворення окремого коронного краю на землях з компактним проживанням українців. Однак під тиском угорських і польських політиків Відень анулював свої зобов’язання.

Зростання напруження внутрішньополітичної ситуації спонукало західноукраїнських діячів розглянути питання про організацію адміністративних військових інституцій, спроможних перебрати на себе владу в регіону після падіння імперії. Активними учасниками цього процесу стали митрополит Андрей Шептицький та клір УГКЦ. 12 жовтня 1918 р. австро-угорський цісар прийняв представників парламентських клубів, щоб ознайомитися з їхньою оцінкою подій. На відміну від чехів та поляків, К. Левицький та Є. Петрушевич зайняли вичікувальну позицію, що досить негативне ставлення викликало як у їхніх сучасників, так і  у сучасних дослідників.

18 жовтня 1918 р. у Львові 69 представників українських громадсько-політичних кіл на Установчих зборах проголосили утворення з українських земель Австро-Угорщини Української держави – «Західно-Української Народної Республіки». Було створено тимчасовий представницький орган – Українську національну раду на чолі з Є. Петрушевичем. УНРада оприлюднила програмну декларацію, що містила «основні правові та соціально-економічні засади молодої держави».

20 жовтня після врочистої служби Божої в катедрі св.. Юра відбулося проголошення Української держави на галицько-буковинських землях. Тим часом, польська ліквідаційна комісія почала перебирати владу з рук австрійської адміністрації. Дотримуючись власних принципів, керівники УНРади провели 31 жовтня нараду з представниками ЦВК. З огляду на те, що поляки, заручившись підтримкою США та Антанти, готувались перебрати владу у Львові, український табір вдався до превентивних дій. Вранці 1 листопада 1918 р. – «ЛИСТОПАДОВИЙ ЧИН» –  війська ЦВК на чолі з Дмитром Вітовським зайняли майже всі стратегічні об’єкти міста. «Наша честь вимагає, щоб ми перші взяли владу в краю, хоч би навіть прийшлося її втратити», – сказав Д. Вітовський. Цього ж дня відповідний протокол про передання влади українським чиновникам був підписаний австрійською адміністрацією.

13 листопада 1918 р. УНРада схвалила текст «Тимчасового Основного Закону про державну самостійність українських земель бувшої Австро-Угорської монархії». Затверджено «Гербом Західно-Української Народньої Республіки є: Золотий лев на синім полі, обернений у свою праву строну. Державним прапором є синьо-жовтий. Державна печать має довкола гербу напись: Західно-Українська Народня Республіка».

Молода західноукраїнська демократія не встигла створити потужне військо, спроможне протистояти польському, і втратила Львів у боях 1-22листопада 1918 р. Загалом подальші події свідчать, що збройна боротьба з польським військами за Галичину і Волинь для ЗУНР стали безуспішними. У липні 1919 р. галицька армія та урядові структури перейшли на територію Наддніпрянщини. Східну Галичину повністю окупувала Польща. ЗУНР проіснувала 8,5 місяців.

Серед причини поразок важливе місце займали зовнішньополітичні чинники, зокрема, відсутність активної підтримки західного світу. Керівництво ЗУНР усвідомлювало необхідність об’єднання з Великою Україною. 22 січня 1919 р. в Києві відбулося урочисте проголошення Акту Злуки УНР та ЗУНР. 30 березня офіційна делегація соборної України нотифікувала цей факт перед послами всіх акредитованих у Відні держав. Однак геополітична ситуація була не на строні українства. 20 листопада Польща отримала від Ради Послів Антанти мандат на 25-річне управління Східною Галичиною, з подальшим винесенням питання на плебісцит. 14 березня 1923 р. це рішення набуло статусу міжнародно-правового акту і Східна Галичина аж до 1939 р.  стала складовою Польської республіки.

Доба ЗУНР продовжила традиції українського державотворення та подає цінні уроки для сучасності.

Шукалович А.М., завідувач відділення початкової освіти