Відкрита лекція на тему: “Українське підпілля та організація спротиву в радянських таборах”, присвячена 150-річчю Коледжу

16.10.2020 | 11:58

Напередодні Дня Захисника України вже традиційно у Педагогічному фаховому коледжі відбулася відкрита лекція директора, кандидата історичних наук, доцента Сурмач О. І. на тему: «Українське підпілля та організація спротиву в радянських концтаборах», присвячена 150-річчю Коледжу.

Зважаючи на карантинні обмеження, лекція відбулася в очно-дистанційному форматі.

Доповідач розповіла як полонені українські повстанці організували спротив у ГУЛАГу.

Відразу після відновлення окупаційної радянської влади в Західній Україні було видано спеціальний документ про порядок виселення членів сімей оунівців та активних повстанців у віддалені райони СРСР  (квітень 1944 р.). Згодом з’явилися ще директиви, які регулювали це питання. У найбільш активніший період діяльності ОУН та УПА (1944-1952 рр.) за межі України вислано понад 203 тисячі її мешканців.

Операція «Захід», яка відбулася 21.10.47 р., в ході якої протягом одного дня із Західної України було депортовано 76 192  особи (така кількість репресованих не мала аналогів у історії радянського терору!). Такі масові депортації населення мали на меті знищити базу повстанського руху. Тоталітарна радянська система хотіла зламати повстанців, або знищити фізично.

На 1952-1953 р.р. чисельність в’язнів стала найбільшою. Причиною цього була анти повстанська боротьба МГБ на території Західної України – проти УПА та Прибалтики. Засуджені повстанці почали організовувати у таборах. Найбільші повстання відбулися у 1953 р. в Норильську та Воркуті й 1954 р. в Кенгірі. Хоча повстання було придушено, система ГУЛАГу дала тріщину. Почався незворотній процес її занепаду, в якому рушійною силою стали українці, котрі продовжували боротьбу за волю навіть у тюрмі.

На завершення Оксана Іванівна зазначила, що спадкоємниця Радянського Союзу Росія офіційно замовчує сьогодні правду про радянських тоталітаризм, і він до неї активно повертається. У країні знову є незаконні арешти, викрадення людей, засудження за політичними мотивами і використання тих самих місць ув’язнення, що у радянські часи.

Звільнення від рецидивів радянського минулого можливе лише через очищення всього українського суспільства правдою про тоталітаризм – як нацистський, так і комуністичний.