Голодомор не зламав

24.11.2017 | 12:09

Загальним гаслом днів вшанування жертв Голодомору в Україні є «Пам’ять єднає». Традиційно щороку жалобні заходи присвячено окремій темі («Доброчинці в роки геноциду», «Люди правди» та ін.) Гасло цьогорічних пам’ятних заходів: «Голодомор не зламав». Український інститут національної пам’яті зініціював проект «Незламні» і розповів про 15 постатей, яких пережите в 1932-1933 рр. не знищило ані фізично, ані духовно – зазначила директор Педагогічного коледжу Львівського національного університету імені Івана Франка доц. Сурмач О.І.

Після 1918 року українці стали заручниками божевільної ідеї. Ця ідея – комунізм. Щоб реалізувати цю утопію на теренах планети, тоталітарна влада влаштувала Голодомор в Україні. Історія цього геноциду є важливою для світу. Адже він був вчинений, бо українці опиралися поширенню «світової революції», що мала встановити в усьому світі режим червоного терору. Після Голодомору стали можливими страхітлива ІІ Світова війна, поширення радянського комуністичного впливу на Східну й Центральну Європу, придушення опору в Будапешті, Празі, Варшаві…Кров у Вільнюсі і , врешті – у Москві, яка прагла звільнитися від комунізму. Узимку 2014-го кров пролилася і в Києві. І завжди ангелом ставав перед злочинцями український народ: пам’яттю про свій опір системі. Можливо, наші герої віддали на Майдані свої життя й за те, щоб у нас залишилося право пам’ятаті про те, навіщо був учинений злочин Голодомору. І вимагати декомунізації на рідній землі та засудження комуністичних злочинів в усьому світі.

Вбивство цілого народу без війни у мирний час мало залякати інших, засвідчити всемогутність і безкарність «вождя народів». Голод обраний як зброя геноциду дав Сталіну можливість не лише забрати життя у мільйонів українців, але вбити тих із них, хто пережили масове вбивство.

Вбити їх як українців: ті, хто вижили, добровільно позбавлялися власної мови, культури, традицій, переплавлювалися у безликий «совєтський народ». Вбити їх як людей: перетворити в істот, позбавлених почуття гідності, понизити до рівня тваринного існування, а згодом вмонтувати в якості гвинтиків у тоталітарну машину. Тому результатом Голодомору стали не лише мільйони вбитих та опустілі українські домівки, але й спустошені душі тих, хто пережив 1933-й.

Але геноцид зламав не усіх. Серед тих, хто вижили фізично, були й такі, хто не дав знищити себе духовно. Попри те, що вони, як й інші, бачили жахіття голодної смерті рідних та близьких, самі заглядали їй у вічі, відчували, як впевнено тваринне єство може наповнювати людську істоту. Голодомор не зламав їх, не змусив зрадити своє індивідуальне та національне «я».

Згодом вони зуміли реалізувати себе, попри травму пережитого у 1932-1933-му, і всупереч несприятливим обставинам радянської дійсності наступних років. Вони стали художниками, письменниками, досягли успіхів у науці й техніці.

Вони не забували про Голодомор, але ця пам’ять не стримувала їх розвиток, а робила  сильнішими. Ці чоловіки та жінки знали, що  живуть не лише за себе, але й за мільйони інших, вбитих фізично чи духовно. Знали, що несуть у собі унікальну культуру, яку мають врятувати, щоб зберегти різноманітність світу.

Завдяки їм Сталін програв — Голодомор не зламав України.

 Після десятиліть нищення Україна звелася на ноги і в 1991-му поставила крапку в історії створеної ним імперії. І нині Україна впевнено зупиняє спроби відродити цю імперію. Впевнено захищає рубежі свободи — свободи власної, свободи Європи.

Бо ми народ, який не зламали геноцидом.

Під час проведення заходу був продекламований авторський вірш студенткою першого курсу відділення «Дошкільна освіта» Юлією Суботою.  

     Чорний птах

Була пора біди й нещастя,

 Була хвилина тиші.

І тільки чорний птах…

І люди всі так зморені життям.

 Вони примарами ходили

 І у землі пшениченьки просили,

 Але її як і не було…

Був голод в Україні –

 Сліз повне море, надія втратила буття.

Та всі хотіли жити,

 Хотіли сонця навіки!…

Але усе закрив той чорний птах,

Намучив він всіх так, що не могли ходити.

 І мали вже  заснути навіки,

 І все забути малось, але ці думки…

Хіба ми заслуговуєм таке?

 Така наша  прекрасна доля?

Чому так мучите народ, кати!

Невже так вас навчила мати?

Ну ви ж також були дітьми

І мали неньку й тата!

А зараз … зараз ви – кати,

Знущаєтесь з народу і мучите дітей без хліба і води!

Нічого,  ми покажемо своє,

Ми зможем постояти  за своїх дітей,

 І за Вкраїну та за неньку з татом!

І буде сонце навіки, і сміх людей, що прагнули до волі, 

І чорний птах – він стане ластівкою в полі.