Відбулася дистанційна відкрита лекція, присвячена 150-літтю Педагогічного коледжу на тему: «Пісня серця галицького Орфея… ОСИП МАКОВЕЙ. Слово про письменника і педагога…»

16.11.2020 | 10:28

12 листопала 2020 р. у Педагогічному фаховому коледжі Львівського національного університету імені Івана Франка відбулася дистанційна відкрита лекція, присвячена 150-літтю Педагогічного коледжу на тему:

«Пісня серця галицького Орфея ОСИП МАКОВЕЙ.

Слово про письменника і педагога»

     Слухачі мали змогу познайомитись з цікавими фактами з життя і творчості письменника, доторкнутись думкою до усіх граней таланту Осипа Маковея – талановитого поета, самобутнього прозаїка, проникливого критика, досвідченого вченого-філолога, вдумливого педагога, редактора і видавця, етнографа і фольклориста; сучасника Івана Франка, одного із когорти постатей, роль і діяльність яких в українській культурі ще не достатньо осмислена.

Осип Степанович Маковей (псевд. і крипт. – Євмен, Стефан Ярошенко, О. Степанович, О. М., О. М-ей, М-ей, М.*, Spectator, Явор, Осип з Буковини та ін.) народився 23 серпня 1867 р. в м. Яворові Львівської області. Початкову освіту здобув у початковій польській школі Яворова. Протягом 1879–1987 рр. він навчався в українській академічній гімназії у Львові; згодом (1887–1889 рр.) – на філософському факультеті Львівського університету, який закінчив 1893 р. У 1889–1890 рр. відбув службу в австро-угорській армії. 1897-го та 1905 р. побував у Києві. 1899 р. Маковей вивчав слов’янську філологію у Віденському університеті, зокрема, як і Франко, відвідував семінари професора В.Ягича. 1901 р. в Чернівецькому університеті отримав вчений ступінь доктора філософії за дослідження «Панько Олелькович Куліш. Огляд його діяльності». Викладав українську мову та літературу в учительських семінаріях Чернівців (1899–1910), Львова (1910–1913), Заліщик (із 1913 р. і аж до смерті 21 серпня 1925 р. – директор Заліщицької учительської семінарії). У 1914–1918 рр. служив офіцером діючої австро-угорської армії, зокрема був перекладачем із російської мови, начальником листової цензури в Чернівцях, головним перекладачем пруського Карпатського корпусу.

Літературно-художня творчість Осипа Маковея розвивалась паралельно в жанрах поезії і прози. Літературний дебют письменника відбувся з легкої руки Івана Франка у тижневику «Зоря» : 1885р. – публікацією перекладу вірша «Післанець».Г.Гайне , 1886р.- оригінальних поезій «Заказані яблука», «Неділя в полі», переспіву «Орфея та Еврідіки» з Овідія. В подальшій творчості Осип Маковей заявив про себе віршами і поемами, що ввійшли до трьох книжок: «Поезії» (Львів,1895), «Подорож до Києва» (Чернівці,1897), «Ревун» (Чернівці,1910). Частина поезій були надруковані в періодичних виданнях «Зоря», «Буковина», «Літературно-науковий вісник», «Руслан» та ін.. Багато поезій залишились не опублікованими.

Із творами Осипа Маковея його земляки зазвичай знайомилися ще до того, як вміли читати. Наприклад, пісня «Ми, гайдамаки, вічно однакі – все проклинаєм лядське ярмо…» стала популярною в середовищі українських родин і маршовою піснею для воїнів УПА.

Ми, гайдамаки, вічно однакі –

все проклинаєм людськеє ярмо;

йшли діди на муки, йдем і ми, правнуки.

Ми за народ життя своє дамо!

Доки сусіди нам людоїди

ми, гайдамаки, як були, так є;

вже часи минули, як ми шиї гнули,

і кожен з нас за всіх життя дає!

Не тішся враже, сорок поляже –

тисяч натомість стане до борби –

і ножі свячені на серця скажені

наточать знов потоптані раби.

Наша присяга: правда, відвага,

пімста за кривди люта і грізна,

що за народ нам і смерть не страшна!

Найповніше талант письменника виявився в прозі, зокрема в малих її жанрах (новелі, оповіданні, нарисі). В цій галузі О.Маковей працював досить інтенсивно, опублікувавши вісім книжок — окремо виданих оповідань (“Весняні бурі”, “Оферма”, 1892), повістей (“Залісся”, 1897, “Ярошенко”, 1905), збірок (“Наші знакомі”, 1901; “Оповідання”, 1904; “Кроваве  поле”, 1921; “Прижмуреним оком”, 1923). Чимало творів письменника, розкиданих у періодичних виданнях, не входили до збірок, чимало неопублікованих збереглося в рукописах. Як прозаїк О.Маковей пройшов еволюцію, що відбивала загальні тенденції розвитку української прози. Якщо в ранніх оповіданнях він виступає прихильником соціально-побутової прози, тяжіє до розлогості оповіді (“Весняні бурі”, “Для розривки” та ін.); то в пізніших творах письменник усе більше вдається до стислого, лаконічного жанру соціально-психологічної новели, прагнучи йти в руслі творчих пошуків молодої генерації українських прозаїків, для яких, за словом І.Франка, “головна річ людська душа, її стан, її рухи в таких чи інших обставинах. Усі ті світла й тіні, які вона кидає на ціле своє окруження…”. І ще одна особливість Маковея — прозаїка – виразна гумористична забарвленість, сатирична спрямованість (соціально-політичні твори новелістичного жанру). Також О.Маковей пробував свої сили і в жанрі повісті, прагнучи охопити своїм взором важливі події історичного минулого (“Ярошенко”) і сучасну йому дійсність (“Залісся”).

Осипа Маковея називали «ювеліром» творчості  багатьох  літературних  імен, без  яких  сьогодні складно уявити українську  літературу: О.Кобилянської, Марка Черемшини, Ю.Федьковича, А.Чайковського, Т.Бордуляка, В.Стефаника та ін..  Він як  редактор, критик,  педагог за  короткий  період  редакторства в «Буковині» та співредакторства в «Літературно-науковому віснику» виплекав  цілу  плеяду талановитих  українських  письменників. За понад  два з половиною роки (1895-1897 рр.), протягом яких Осип Маковей очолював «Буковину», та завдяки його досвідові й наполегливій праці  газета за короткий час перетворилась із локального на всеукраїнський громадсько-художній орган  і набула під його керівництвом широкого резонансу у слов’янському світі.

Осип Маковей був самовідданим творцем на ниві української культури й освіти; він залишив помітний слід у розвитку українського письменства. Його художнє слово, сповнене любові до рідного народу, наснажене вірою у його добре майбуття; його сатира спрямована проти кривдників простого люду і противників української національної ідеї. Художнє слово Осипа Маковея у час утвердження української державності має служити українській нації так само активно, як за життя письменника.

Презентація «Пісня серця галицького Орфея ОСИП МАКОВЕЙ. Слово про письменника і педагога»

!

Ланцута З.Я., викладач української мови та літератури