Студенти і викладачі Педагогічного коледжу Львівського національного університету імені Іваан Франка відзначили День українського кіно

19.09.2019 | 10:49

18 вересня у приміщенні музею Коледжу проведено круглий стіл «УКРАЇНСЬКЕ КІНО: МОЗАЇКА ВИДІВ ТА ЖАНРІВ». Захід організувала  циклова комісія  викладачів української мови,  методики навчання, дитячої літератури, діловодства  та іноземних мов, провела викладач Деміхова С.В.

Кіномистецтво – найдемократичніше мистецтво, зрозуміле і близьке кожному. Водночас, кіно є одним з визначальних факторів формування національної ідентичності, духовності, зрілості нації. Вітчизняний кінематограф збагатив скарбницю світової культури непересічними творами, які відображають самобутність українського народу, його національний колорит і глибину характеру. Сьогодні в арсеналі творців фільмів – нові технології і спецефекти, але запорукою успіху будь-якої картини як і раніше є талант і фантазія майстрів кіно.

Присутні студенти  групи ДШВ-12, ШКМ-11, Кондратовець В., Сенич Г.Б., СоболевськА О.Б., Кірсанова О. В., Нестер М.В. згадали про Ти́мченка Йо́сипа,  українського  механіка-винахідника, що  винайшов кіноапарат за два роки до братів Люм’єр, яких вважають  родоначальниками кіно. Це сталося за рік до появи кінематографу в Західній Європі. Таким чином Йосип Тимченко випередив західноєвропейських винахідників Л.Люм’єра, Ж.Демені, С.Складовського. Але його апарат ніколи не був запатентований. «Кінескоп» Й.Тимченка досі зберігається в запасниках Політехнічного музею в Москві.

У кінематографі цієї доби переважали сентиментальні драми, кінорозповіді про нещасне кохання. Існував навіть відповідний термін, жанр цих мелодрам — «драма жіночої душі». Виникає і новий тип красуні — молода, тендітна особа з сумними очима, здатна на сильні почуття, але нещасна в коханні і житті. Зовнішнім параметрам цього стереотипу, який пестив і підтримував німий кінематограф, і відповідала зовнішність Віри Холодної.

Олександр Довженко по праву вважається класиком українського кіно, одиним з найвпливовіших кінематографістів Європи, що дав життя цілій вісі українського поетичного кіно. Фігура Олександра Довженка в українській культурі багатовимірна — він не тільки режисер, але і прозаїк, і драматург і наставник для поколінь кінопостановників. Його фільм  “Звенигора” з тріумфом обійшов екрани Європи, США та Канади. Легендарна картина Довженка “Земля” (1930), що принесла йому світову славу, вважається справжнім гімном праці, землеробства і людині. Стрічка з аншлагами демонструвалася на екранах в Голландії, Бельгії, Аргентини, Мексики, Канади, Англії, США та Греції. Після прем’єри в Берліні про Довженка та його фільм написали  48 статей, а в Італії кінематографісти назвали українця “Гомером кіно”. У той час на Батьківщині автора картина була заборонена через надмірний натуралізм, пантеїзм і зневагу до освітленням класової боротьби.  Довженка звинуватили у “захисті куркулів та ностальгії за минулим”.

“Слов’янство поки що дало світу лише одного митця, поета та мислителя”, — так характерезував Чарлі Чаплін. Гадаєте, мова про якогось відомого голлівудського  режисера? Ні, все це про геніального українця Олександра Довженка.

Треба сказати, що кінематографісти студії (яка з 1957 року з гордістю носить ім’я Довженка) з перших же кроків привернули увагу до своєї діяльності: фільми представлялись на престижних кінофестивалях світу і не раз виходили переможцями, демонструючи професійну і виконавчу майстерність їхніх творців. Серед здобутків кіностудії – нагороди 75 Міжнародних і 65 Всесоюзних кінофестивалів, 17 державних і 9 республіканських премій, нагороди республіканських, зональних і молодіжних кінофорумів. Шлях кіностудії славен ділами й іменами тих, хто закладав основи молодого мистецтва, розвивав досягнення, множив творчі успіхи. Першим у цьому ряду стоїть Олександр Петрович Довженко. Згадаймо хоча б той вибух талантів у 60-70 роки, який змусив кіносвіт заговорити про кіно України: “Тіні забутих предків” С.Параджанова (оп. Ю.Іллєнко), “Білий птах з чорною ознакою” Ю.Іллєнка (оп. В.Калюта), “Камінний хрест” Л.Осики (оп. В.Квас), “З нудьги” А.Войтецького (оп. В.Башкатов), “Вавилон ХХ” І.Миколайчука (оп.Ю.Гармаш).

 

Не може не тішити той факт, що з кожним роком українського кіно стає все більше. Та й якість його стає дедалі кращою. Проте і український глядач сьогодні став вимогливішим до власного продукту.

                                                                                                          Деміхова С.В.. викладач української мови                                                                    

Фото Діани Ляшик, студентки групи ДШВ-12

Технічне забезпечення: Владислав Кондратовець